15 минутНещодавно побував у Вірменії, доволі цікавій та специфічній країні.
– Ну що там у вас в Україні – безлад, кожного року вибори? – із щирою цікавістю запитав у мене таксист, котрий віз мене красивими вулицями старого Єревану.
– Ну, як завжди, безлад. А що, у вас нібито якось не так? – відповів я.
– А у нас уже не так. Бояться. – багатозначно розвів руками перевізник.
Спочатку я не зрозумів сенсу його слів, проте, після ознайомлення із новітньою історією їхньої країни все стало зрозумілим. Із здобуттям незалежності у вірменському парламенті також були бійки, блокування трибун та стрімкі потоки словесного проносу від «слуг народу».
Однак 27 листопада 1999 року до парламенту Вірменії увірвалися п’ятеро терористів на чолі із Наірі Унаняном, котрі розстріляли з автоматів прем’єр-міністра, спікера парламенту, його заступників, трьох депутатів та одного члена уряду. Звичайно, злочинців схопили та присудили їм великі терміни (Вірменія, так само як і Україна, була змушена всупереч волі двох третин населення від смертної кари під тиском та шантажем Ради Європи – найбільшого «захисника демократії» у Старому Світі.) Проте до підсвідомості депутатів закралися занепокоєння: якщо будемо не працювати, а розводити демагогію, люди з автоматами можуть увірватися до нас знову.
Існує закон: коли збідніння нації досягає 80%, будь-яку владу змінюють. Із тонованих вікон мерседесів життя виглядає навіть менш реалістичним, ніж через рожеві скельця окулярів. Однак нашим політикам варто замислитися над тим, що якщо вони не почнуть разом працювати заради порятунку України від кризи та українців від злиднів, серед голодних людей в нашій країні можуть з’явитися свої унаняни.
Коментарів (22)